У місті, де навіть зупинка — як коротка зупинка хвилин, важливо знати, що робити, коли під’їхав тролейбус чи автобус: кожні двері мають своє призначення. Це – розділена логіка руху, зручності та поваги.
Бо що може бути простішим: підійшов — зайшов. Але ж у салоні комунального транспорту, який живе розумно, навіть посадка чи висадка — мов гра в шахи.
Передні двері — як фігура першого ходу. Саме в ці двері заходять ті, хто платить готівкою водієві. І тут важливо бути готовим: купюри або монети мають бути під рукою. Без зайвих пауз, без пошуків на дні рюкзака. Бо за вами — цілий ряд людей, які хочуть їхати, а не чекати, поки хтось згадує, куди поклав 15 гривень.
Середні та задні двері — для тих, хто вже має квиток у електронний квиток . Це може бути «Галка», банківська картка або навіть смартфон. Пройшов, приклав, оплатив — і поруч присів. А ще саме двері з пандусом — двері турботи. Тут заходять пасажири з візками, супроводом, діти з мамами. Без черги, з повагою, з простором для маневру.
А на вихід, коли доїхали до своєї зупинки?
Як у доброму сценарії: все зрозуміло. Виходимо через усі двері. Крім передніх. Бо ті — для нових історій. А ви вже свою сьогодні здійснили.
Ця логіка — не для того, щоб ускладнити. А щоб кожному було зручно.
Поїздка в комунальному транспорті — це взаємність. Це коли Ви зайшли правильно — і комусь ззаду стало простіше.
Це коли Ваш рух не затримує інших.
Це коли Ви — не просто пасажир, а частинка великої транспортної симфонії.
???? Бо кожна зупинка — як пауза перед наступним тактом.
І кожна посадка — поваги до себе, до людей.
???? Згідно з пунктами 8.1.7 та 8.1.3 «Правил користування міським пасажирським транспортом у Івано-Франківській міській територіальній громаді», посадка пасажирів здійснюється через відповідні двері, залежно від способу оплати, а висадка — через усі, окрім передніх.
